Thursday, 28 March 2024
Menu
Main page
Board of Trustees
"Across Ages and Frontiers"
"Christmas Music"
Artistic laboratory
Musical autographs
Ukrainian Watercolors
Kids Corner
City
Behind-the-Scenes
Contacts
Partners

Search

in the web
on site

 


Ювілей "Українських акварелей"

        В грудні 2002 р. в залі Київської національної філармонії відбувся вельми символічний концерт: свій двадцятирічний ювілей святкувало відоме в Україні і далеко за її межами фортепіанне тріо "Українські акварелі". Організований 20 років тому талановитими музикантами Іриною Боровик (фортепіано), Едуардом Ідельчуком (скрипка) та Віталієм Боровиком (віолончель), камерний колектив одразу сміливо заявив про себе, привабивши широке коло слухачів не тільки високопрофесійною і художньо переконливою манерою гри, але й програмами, що часто містили ремарку: "Вперше в Україні", або й просто - "Перше виконання", а також цікавими експериментальними формами інтерпретації. Вони організовували концерти і в музеях, і в церквах, і в особливих за інтер'єрами залах, як, наприклад, у Будинку архітектора, шукаючи гармонійного синтезу зорового і слухового ряду. Спеціально для них писали свої твори Валентин Сильвестров, Валентин Бібік, Юрій Іщенко, Мирослав Скорик, Леся Дичко, Генадій Ляшенко, Володимир Губа та багато інших відомих українських мистців.

        Тож закономірно, що ювілей такого яскравого творчого колективу повинен був викликати загальне зацікавлення. Автором проекту та художнім керівником ювілейної програми виступила професор Національної музичної академії ім. П.Чайковського Ірина Боровик. Але відомі музиканти не просто ще раз вийшли разом на сцену і представили чергову, ювілейну програму - вони передали естафету своїм учням, довівши таким чином, що добром засіяне зерно зійде знов і знов. Їх високу майстерність, захоплення сучасною музикою, тяжіння до постійного пошуку у такій традиційно філософсько-інтелектуальній сфері, як камерне виконавство, підхопили і розвинули талановиті молоді музиканти, заслужені артисти України: піаністка Анна Середенко, скрипаль Олесь Семчук, віолончеліст Іван Кучер та Людмила Войнаровська.

        Для ювілейного вечора вони обрали монографічну програму з творів Дмитра Шостаковича - одного з найбільш пристрасних і різнобічних музичних мислителів ХХ ст., що створив своєрідний інтонаційний літопис доби тоталітаризму, обравши полярно протилежні за образною концепцією твори: неймовірно трагічну Сонату для скрипки і фортепіано ор. 134, присвячену Давиду Ойстраху, напружене і динамічне Фортепіанне тріо пам'яті Івана Солертинського ор. 67, буфонно-епатуючий вокальний цикл на вірші Саші Чорного "Сатири". Завершувався концерт теж твором, в певному сенсі "знаковим" як для діяльності уславленого тріо, так і для сучасного сприйняття музики Шостаковича: камерним циклом на тему DSCH, присвяченим пам'яті Д.Шостаковича, створеним українськими композиторами. В 1982 р., якраз 20 років тому, В.Бібік, Ю.Іщенко, Г.Ляшенко, М.Скорик, В.Губа, Л.Дичко, В.Сильвестров написали на спеціальне замовлення ансамблю "Українські акварелі" камерний цикл, який умовно можна було б назвати "Сім діалогів з Шостаковичем". В концерті прозвучало п'ять із них - Прелюдія для фортепіано Скорика, Фуга для скрипки і віолончелі Іщенка, Монолог для сопрано соло Дичко, Фортепіанне тріо Губи і Постлюдія для сопрано, скрипки, віолончелі та фортепіано Сильвестрова.

        І в цьому місці доводиться з сумом визнати, що слова безсилі, щоби передати всю повноту естетичних вражень, які отримуєш на такому концерті. Можна описати окремі виконавські деталі, які особливо вдались музикантам: ідеальну єдність ансамблювання, розумно розраховану динамічну палітру, фактурну об'ємність і відчуття музичного простору, бездоганно вибудувану форму (про технічну досконалість і віртуозність в цьому контексті навіть якось незручно писати, це начебто само по собі зрозуміло). Можна відтворити драматургійну послідовність цього музично-філософського дійства - від пронизливого болю, який волає з кожної ноти Скрипкової сонати, попри дивовижну волю до життя, contra spem spero, струмуючих з Тріо, попри саркастичну насмішку над собою і світом у солоспівах, аж до захоплюючих у своїй різноманітності п'яти поглядів українських композиторів на монограму "DSCH". Але ніякими поетичними метафорами чи науковими термінами не передати наелектризованої атмосфери залу, тремтіння безтілесних, зникаючих у вишині звуків скрипки в останніх тактах Сонати, танцювального вихору у фіналі Тріо, вітальності Прелюдії Скорика чи м'якого зворушливого ореолу Постлюдії Сильвестрова...

        Зате маємо право сміливо стверджувати, що кожен з виконавців розкрився в концерті як яскрава і неповторна особистість, а разом вони напрочуд гармонійно доповнювали один одного в ансамблі. Піаністка Анна Середенко, безперечно, була міцною вольовою опорою всієї програми - не тільки тому, що вона єдина була на сцені від першої до останньої хвилини концерту, але передусім тому, що прекрасно вміє вибудовувати каркас композиції, відчуває логічну цілісність форми і окремих фраз. Показово, що саме вона, учениця Ірини Боровик, немовби перейняла від своєї вчительки роль "мозгового центру" ансамблю і недаремно професор Боровик зі сцени говорила про щастя мати таких учнів. Скрипаль Олесь Семчук - творча особистість більш романтичного плану, дивовижно витончений і емоційно чутливий. Той, хто хоч раз чув його піаніссімо, не зможе забути цього ніколи. Легендарний Єгуді Менухін, до якого він потрапив на майстерклас, невипадково захотів поговорити з ним про філософію музики. Філософсько-рефлексивна сутність камерної творчості Шостаковича близька їм обидвом, хоча, як видається, по-різному: під девізом "Я мислю - значить я існую" для Анни, з епіграфом "Я страждаю - значить творю" для Олеся (це зовсім не означає, що Анна не переживає, а Олесь не осмислює цієї музики - просто кожна артистична індивідуальність мусить мати свої пріоритети). Багате сопрано співачки Людмили Войнаровської відоме меломанам віддавна, проте в циклі "Сатири" вона розкрилась передусім як потрясаюча актриса, її "характерним сценам" могла б позаздрити будь-яка зірка драматичного театру. Свої вдалі ролі у "інструментальній драмі" відіграли й обидва віолончелісти - ветеран ансамблю Віталій Боровик у камерному циклі "DSCH" та Іван Кучер у Фортепіанному тріо.

        Цей концерт був також справжнім тріумфом київської виконавської школи, хоча підвалини майстерності музикантів закладались і в інших містах: Олесь Семчук з найщирішою вдячністю згадує свого першого львівського педагога, професора Ігоря Пилатюка, Анна Середенко отримала професійні основи в Санкт-Петербурзі, де закінчила музичне училище. Однак, закінчити рецензію мені хотілося б вітальними словами ректора Національної музичної академії ім. П.Чайковського, академіка Олега Тимошенка: "Цей концерт був справді елітарним в найкращому сенсі цього слова. Він міг би відбутись і в Парижі, і у Відні, і в Берліні, і в Москві - але відбувся у Києві, і це свідчить про те, що принаймні в духовному, мистецькому плані ми можемо похвалитись найвищими досягненнями і здобутками".

        

Любов Кияновська,
        доктор мистецтвознавства

.

Top! Top!