Friday, 07 August 2020
Меню
Главная
Попечительный совет
Крізь віки та кордони
Музика в Різдво
Творческая лаборатория
Музыкальные автографы
Украинские акварели
Детский уголок
Город
Закулисье
Контакты
Партнеры

Поиск

в интернете
на сайте

 

        У ХХ століття людство увійшло із бажанням змінити світ. Зламати, переосмислити і синтезувати досвід попередніх епох – від Античності до Романтизму. Вибудувати новий світ ідей і дій, політичних режимів і філософій, стилів і смаків.
        Рівноправ’я протилежностей і цитування стали ознаками модерну і постмодерну в образотворчому мистецтві, літературі, філософії, музиці.
        Джаз, рок, поп, алеаторика, сонористика, електроніка, медитативна та серійна музика – різні, часом взаємовиключні й взаємозаперечні стильові напрями, – ілюструють різноманітність і різноспрямованість творчих пошуків композиторів.
        Прагнення звільнити свідомість від стереотипів, переосмислити цінності, збагнути сутність Всесвіту спонукали до пошуків нової музичної мови. До ритмо-метричної свободи, нестандартних звуковисотних відношень і відходу від стійкості тональності. До пошуків нових тембрів і гармонійно-інтонаційних звучань, які б імітували «природні» звуки Всесвіту і висловлювали найтонші стани внутрішнього «я».

        Олів’є Мессіан (1908-1992) – композитор, органіст, педагог і музичний теоретик, визначна фігура у французькій музиці.
        Його світогляд був сформований під впливом символізму із релігійною екзальтацією та культом Христа. Музика Мессіана пронизана теолого-містичними ідеями, духовністю, чистотою. «Коли я був іще дитиною, – згадує Мессіан, – мене надзвичайно приваблювала католицька віра, музика й театр... Я прагну оспівувати мою віру, бути музикантом – християнином».
        Фортепіанний цикл «Образи слова Амінь» Мессіан написав 1943 року, щойно повернувшись із німецького концтабору. Шукаючи виходу із замкненого кола жорстокості, вбивств, голоду й зневір’я, він звертається до релігії. Композитор переосмислює біблійні істини, надає їм нового звучання і закінчує кожний розділ ствердним «Амінь. Це істинно».
        Мессіан так коментує свій програмний твір: «Амінь Творення». «Бог створив світ, воїстину створив... «Бог сказав: хай буде Світло, і стало Світло». З вічного Хаосу, бездонної льодяної темряви виникає відблиск світла, і поступово Світло заповнює собою весь світ». «Амінь Бажання». «Бажання є одним із найважливіших начал, що рухають світом» – воно божественне, звільнене від пристрастей, абсолютне. «Амінь Звершення», кінця світу. «Воїстину, коло замкнеться: після Страшного суду прийде кінець нинішньому страшному світу».
        У фіналі циклу звучить одне із найкращих у світовій фортепіанній літературі відтворення церковного передзвону.

        Арво Пярт (нар. у 1935 р.) – всесвітньовідомий естонський композитор, творчість якого відносять до так званого сакрального мінімалізму та наближують до напряму нової консонантної музики. Його ім’я стоїть в одному ряду зі А.Шнітке, С.Губайдуліною, Г.Канчеллі, Е.Денисовим.
        Поєднуючи та переосмислюючи риси старовинної та сучасної музики, композитор прагне осягнути найвищу реальність буття і його гармонію. Пярт звертається до середньовічного закону строгого письма, перетворюючи його на новаторську композиторську систему. «Його музика не потребує від слухача яких-небудь пізнань у музиці класичній... тому що... виходить за рамки просто музики, і навіть за рамки цього світу» (Ю. Векслер).
        Тріо «Моцарт-Адажіо» присвячене пам’яті великого скрипаля О.Кагана. Це розробка теми другої частини фа-мінорної сонати Моцарта KV 280. Композитор залишив тему Моцарта незмінною, додавши до неї гострі драматичні інтонації, властиві своєму стилю, і розвинув лишень намічену Моцартом кульмінацію до трагічних масштабів.

        Імпресіонізм і авангардизм практично ігнорували релігійну тематику. Авангардисти відмовилися від останнього, що пов’язувало музику з релігією – від уявлення про гармонію як основу музики. Дисонанс і дисгармонія стали конструктивними принципами для композиторів нововіденської школи: А.Шенберга, А.Берга й А.Веберна.
        Вони проголосили атональний принцип, принцип уникання гармонійних тяжінь. Пізніше це привело до створення 12-тонової системи – додекафонії – та виникнення серійної музики, де за основу береться фіксована послідовність звуків (серія).
        Якщо вся тональна музика початково будувалася за образом і подобою мови, то додекафонія, згідно Т.Адорно, втілює «бунт музики проти її смислу».
        А.Веберн був надзвичайно лаконічним у своїй творчості. Писав мало, і, здебільшого, невеликі твори. Стиль Веберна називають пуантилізмом – його п’єси ніби «розсипаються» на окремі ноти, розділені паузами. Але ця лаконічність підкреслює внутрішню напругу творів, апелює до ідеї дуальності світу: звук – тиша, буття – небуття.

        Теми добра і зла, світу і антисвіту, божественного і диявольського у людській психології набувають особливого звучання у багатому на потрясіння ХХ столітті. Невипадково все більше митців звертається до сповненої містицизму і алегорій творчості М.Гоголя.

        Так, відомий український композитор Віталій Губаренко (нар. у 1934 р.), розробляючи гоголівські теми, пише симфонічні спектаклі «Вій» та «Зелені святки» (остання – за мотивами повісті «Майская ночь или Утопленница»). Симфонія-балет «Зелені святки» сповнена містичних алюзій, образів невловимо-мінливої природи, фольклорних мотивів. Атмосфера «Русалок» буквально «пульсує» гоголівським текстом: «Огромный огненный месяц величественно стал… вырезываться из земли... Запах от цветущих яблонь и ночных цветов лился по всей земле… Сладкую тишину и раздолье ощутил Левко в своем сердце. Настроив бандуру, заиграл он и запел…В тонком серебряном тумане мелькали легкие, как будто тени, девушки в белых, как луг, убранный ландышами, рубашках…они были бледны: тело их было как будто сваяно из прозрачных облак…» Музичні інструменти мовлять, чути благання Панночки: «Парубок, найди мне мою мачеху!» і вирок Левка: «Ведьма!».
        У сцені «Звірячі розгри» невибагливі танцювальні та пісенні мотиви переплітаються з ірреальними образами. Ритмічно-тембровий розвиток твору поступово розкриває слухачеві суть «розгр» – поєдинку з нечистою силою: умовляння, залякування, заперечення і, нарешті, тріумф.

        Ігор Стравінський (1882-1971) народився у Росії, але більшу частину життя прожив у Швейцарії, Франції та США. Тому говорити про нього як російського композитора можна лише розглядаючи ранній період його творчості.
        За своє довге творче життя композитор звертався до різних стильових моделей – від європейської музики бароко до джазу, від релігійних піснопінь до неофольклорних форм. Проте основні принципи його музичної естетики сформувалися уже у ранньому, російському, періоді і ґрунтувалися на ідеї «театру вистави» (на відміну від традиційного «театру переживання»).
        Музичній мові Стравінського притаманні зовнішня «грубуватість», нерегулярні ритми, зміщені акценти, короткі мелодичні формули й асиметричні фрази. Новаторство Стравінського в тому, що він асимілював сучасні інтонації та переосмислив традиції метроритміки.
        Під час Першої світової війни, знаходячись у вимушеному ув’язненні у Швейцарії – без грошей, конкретних перспектив і можливості повернутися у колишню Росію – він створює невеликий пересувний театр і пише для нього твір «Сказка о беглом солдате и черте» играемая, читаемая и танцуемая». Це історія про Солдата, який продає свою душу-скрипку чортові. Історія людини, яка прагне повернутися на батьківщину, історія самого Ігоря Стравінського. У тексті переплітаються російські народні елементи з інтонаціями нової побутової музики – танго, регтайму, шансону та пасодоблю. Історія Солдата невесела: нечиста сила перемагає, і у фіналі звучить тріумфальний марш.

        Полістилістика Альфреда Шнітке (1934-1998) – це глибинна духовність, своєрідне «олюднення» світу мистецтвом. Композитор працював у різноманітних техніках – від бахівської поліфонії чи додекафонії А.Шенберга до авангардистських структур Л.Беріо і К.Штокгаузена. Суттєвою для нього завжди була не стільки вірність раз обраній техніці, скільки мета, якій ця «техніка» підкорена.
        Шнітке вважав себе прямим спадкоємцем Шостаковича. Внутрішній світ його творів – це колосальна світоглядна напруга і, водночас, катарсис. На одному полюсі внутрішнього «я» – натягнена струна самотності, на іншому – доведений до сарказму шлягер, примітивний аж до привабливості.
        Для Шнітке шлягер – це стереотип, а стереотип – утілення диявольського. Невипадково у його творчості звучать гоголівські мотиви: жах самотності, діалог реальності з паралельними світами: «Акакий сидит у себя в келье, а тут идет адское варево. Все в этом аду бессмыслицы. И нет выхода». Непереможна безглузда брехня, урбаністична суєта й сюрреалістична «вигнутість» часопростору: «Мост сломался, будка часового повисла в воздухе... А люди неподвижны...»
        У 1978 р. у театрі на Таганці було поставлено спектакль «Ревизская сказка» (реж. Ю.Любимов). Грали не просто виставу, грали «усього Гоголя» (хоча основою спектаклю були «Мертвые души»). Музика Шнітке, написана для цього спектаклю, стала символом театру. А її популярність підштовхнула композитора написати спочатку сюїту «Ревизская сказка», а згодом – балет.

        Відомий сучасний композитор Леонід Десятніков (нар. у 1955 р. у м. Харкові) визначає власний стиль як емансипацію консонансу, перетворення банального, мінімалізм із людським обличчям. Як він пише в автобіографії, його улюблений жанр – це «трагічно-жартівлива штучка».
        Десятніков – автор кількох камерних опер, крупних симфоній і кантат, сатиричних вокальних циклів і саунд-треків до фільмів. В інтерв’ю виданню «Pulse» він говорить: «Я досить рано усвідомив свою несхожість із авангардом. Якісь акустичні закони, мажорний тризвук, натуральний звукоряд – непорушні... Кажуть, архітектура – це застигла музика. Писати музику – не менш відповідальна справа, ніж проектувати будівлю». Він наслідує музичні принципи, закладені Стравінським, Бріттеном, Пуленком, Оннегером і Шостаковичем.
        «Ескізи до «Заходу»» – один із найбільш виконуваних творів композитора. Вони були написані на матеріалі музики до кінофільму «Закат» (за І.Бабелем, реж. О.Зельдович, 1990). Історія, що розгортається у передреволюційній Одесі, насичена біблійними алюзіями. Головний герой – людина, яка радіє і страждає, прощає і кохає.

Анна Середенко
Олена Карпенко


Top! Top!