Saturday, 16 December 2017
Меню
Главная
Попечительный совет
Крізь віки та кордони
Музика в Різдво
Творческая лаборатория
Музыкальные автографы
Украинские акварели
Детский уголок
Город
Закулисье
Контакты
Партнеры

Поиск

в интернете
на сайте

 

ДІАЛОГ ДВОХ РОЯЛІВ

Алла ПІДЛУЖНА

        

     В Україні музикантів-справжніх подвижників, які хочуть творити на батьківщині, для співвітчизників, висловлюючись образно, одиниці. Ні матеріальні статки, ні ставлення держави до власної культури, ні рівень глядацької уваги не сприяють оптимізмові митців. І все ж є такі, які не ідуть за кордон, а вірять у духовне відродження української нації. І не тільки вірять, а й всіляко сприяють цьому власною творчістю.

     В біографії відомої київської піаністки, лауреата міжнародних конкурсів, заслуженої артистки України, кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри камерного ансамблю Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського Анни Середенко останні дев”ять років, окрім плідної педагогічної праці, активної концертної діяльності - опікування дітищем, яке вона започаткувала в 2000 році. “Під прапори” свого авторського проекту музикантка покликала однодумців – небайдужих, талановитих, творчо активних. І на українських теренах виник Благодійний проект “Митці – за духовне відродження України”.

     Класичне мистецтво, серйозна музика - це всесвіт, в орбіту якого слухачі прагнуть потрапити свідомо. Для сприйняття камерної, симфонічної, інструментальної, вокальної музики необхідне налаштування, певне напруження внутрішніх сил, так би мовити, робота душі, не будь-який слухач здатен на це. Але ж зацікавити, полонити, залюбити в музику, яке благородне завдання, яка висока місія для митця! Створенням проекту “Митці – за духовне відродження України” Анна Середенко з колегами-музикантами вирішила взятися за цю непросту справу. Свідченням, що на цьому шляхові відбуваються успішні кроки, стають повні зали Філармоній країни на концертах, що їх проводить Анна Середенко в рамках свого авторського проекту. За роки існування цієї мистецької організації в її рамках сформувались три напрямки – цикли, об’єднані певною ідеєю. Так, в циклі “Крізь віки та кордони...” проводиться думка про те, що музика здатна зруйнувати всі кордони і з’єднати серця слухачів звучаннями своїх чарівних срібних струн. Тут музиканти різних країн і поколінь виконують музику композиторів різних епох, напрямків і шкіл. В представленнях – момент збагачення, відкриття досі незнаного, нечутого, зачарування прекрасним.

     Підготовка достойної зміни – мало не найважливіше завдання сучасних митців. Тому й користується такою популярністю ще один цикл Проекту – Творча лабораторія “Дебют”, в якій є можливість повною мірою розкритися талантам молодих музикантів, які готові сказати своє оригінальне слово в царині музичного мистецтва.

     Третій цикл Проекту – найромантичніший. Віддаючи данину відомим традиційним різдвяним “Грудневим вечорам”, Анна Середенко назвала цей цикл “Музика в Різдво”. Концерт циклу - особливий, адже він звучить лише один раз – 2 січня – в колонному залі ім.М.Лисенка Національної філармонії. Щоразу тема чергового концерту визначається Анною згідно її вислову: “стану на той момент моєї душі. Хочу, щоб музика, що відображає мій внутрішній світ, схвилювала внутрішній світ і тих людей, хто буде її слухати”.

     Кожний концерт циклу будується за певними законами театралізованого дійства. Режисуру концертів, під час яких звучала старовинна барочна і сучасна українська музика, музика віденських, іспанських, російських класиків, французьких імпресіоністів здійснює Олена Негреску, яка щоразу, йдучи за стилем композиторів, створює своєрідну музичну виставу.

Цього року Різдвяний концерт був шостий і уява його натхненниці підказала тему – “Фантазія для двох”. Звичайно, малося на увазі – для двох фортепіано, але якось в процесі підготовки останнє слово загубилось і назва набула більш широкого контексту, багатовимірного, об’ємного, адже в поняття “двоє”, “діалог” можна вмістити стільки всеосяжного.

     У виконанні з.а.України Анни Середенко і лауреата міжнародних конкурсів Павла Качнова звучали Ф.Шуберт, Й.Брамс, С.Прокоф’єв, Дж.Гершвін. Запропонована програма створила такий сюжет цієї музично-театральної дуетної вистави. У філармонії ніч, давно закінчилась репетиція оркестру, всі розійшлись, в залі тиша. Пульти накриті білою тканиною і різнобарвно підсвічені. Ще й білосніжна, вишукано прикрашена ялинка створює святково-втаємничений настрій. Чого тільки не може статися новорічної ночі... Всі, як діти, чекаємо на диво, сперечаючись в душі із здоровим глуздом. Але в такі свята дива стаються, не втомлюйтесь вірити! І ось, чуєте? В тиші ніжно пролунали перші звуки. Ніби ожили два роялі, що зсунуті разом, нагадують човен з піднятим вітрилом. Куди то попливе той чарівний човен? Два музиканти, Він і Вона, нафантазують музикою свою вигадану історію, в якій будуть емоції романтизму, запал стосунків, ліризм мрій, що обов’язково втіляться в життя, примарність американської ілюзії. Як в справжній п’єсі буде зав”зка в стилі Шуберта, розвиток в дусі Брамса, кульмінація в доказі існування дива в звуках Прокоф’єва і щасливий фінал під пронизливість Гершвіна.

     В Фантазії фа мінор для двох фортепіано Франца Шуберта, що розпочинала концерт, Анна Серденко і Павло Качнов ніби вперше ознайомились одне з одним, обережно торуючи спільну стежку. Романтичний зміст музики Шуберта якнайкраще втілився в Фантазії фа мінор. Надзвичайно мелодійна і граційна тема подавалася виконавцями щирим, навіть інтимним одкровенням. Шуберт інтерпретувався як сповідь людини, інколи щасливої, інколи страждаючої і самотньої, але завжди прекрасної. Трактування цього твору вражало своєю сучасністю. Наче й не музику початку Х1Х сторіччя грали Середенко і Качнов, вони зуміли відчути в Шуберті щось настільки зрозуміле людині дня сьогоднішнього, що здавалось, то ніби мелодія сучасної пісні, зрозумілої і милої. Розвиваючи тему, дует натхненно імпровізував з проникливою мелодією, вона наростала емоційними хвилями, перекочувалась в зал, заповнювала собою весь простір. То був не двобій, не змагання, а довірлива і сердечна розмова двох... Визначний мелодист Шуберт був чудово прочитаний виконавцями, вони зуміли взаємозбагатитись спільною грою і своєю енергією так потрактувати класика, що уява слухачів намалювала проникливу романтичну історію кохання, в якій чоловікові і жінці довелося йти назустріч одне одному, долаючи життєві перешкоди, але кохання стало їхньою винагородою.

     Емоційний розвиток сюжетної лінії підхоплювався запальним Йоганнесом Брамсом. Виконуючи відомі і довершені “Угорські танці”, кожен з яких – справжня міні-вистава, музиканти довели свою філігранну зіграність і до того ж, здатність блискуче імпровізувати. Тут не було того, хто веде і того, кого ведуть, домінувала гармонія дуету, відбувався колоритний та інтонаційно насичений перегук двох роялів, вибух емоцій, почуттів, ритм народних мелодій, що породжував думки про власне кружляння в характерному угорському танку, і все це демонструвалось музикантами оригінально і свіжо. Чотири руки виразно проявляли міць мелодії, тембрально розквітчували її кольори і обертони. Палітра звучання ніби підносилась в квадрат, була вдвічі багатшою, соковитою, несподіваною. Відбувся вищий момент натхнення – відчуття, що справжня музика народжується тут і зараз, на очах слухачів.

     За своєю природою діалог завжди багатший варіантністю емоцій, нюансів, аніж монолог. В Сюїті-фантазії “Попелюшка” Сергія Прокоф’єва діалогічність виконання надзвичайно доречна. Розповідь про щасливу долю Попелюшки тут ведеться із захватом, у вирі бурхливої фантазії. Твір – знову міні-вистава і виконавці артистично і вишукано трактують історію бідної дівчини, яка своєю вірою в диво назавжди подарувала всім нам цю надію. Інтонаційно передається сюжетність, витримується розлогість мелодії, широта побудови музичної фрази, чудова в своїй безпосередності ліричність, романтична піднесеність. Музикантам вповні вдається передати самобутність музичного мислення Прокоф’єва, своєрідність і свіжіть мелодики його твору. Оптимістично і світло звучить фінал “Попелюшки”, тут особливо емоційно вступає Анна Середенко, відчувається, що вона надзвичайно переймається долею Попелюшки, якій пощастило перетворитися на принцесу. До речі, в одному інтерв’ю піаністка сказала: “Я й досі вірю, що як Попелюшка, знайду другий кришталевий черевичок...”. Напевно, тому цей твір у виконанні Анни Середенко і Павла Качнова, з виглядом справжнього казкового принца, залишає враження гімну коханню і мрії.

     Про чудову і неповторну музику Джоржа Гершвіна писали, що вона “втілює саму сутність прекрасного”. До “Блакитної рапсодії” (авторська редакція перекладення для двох фортепіано), що завершувала концерт, слухачів було підведено емоційно. Імпровізація – як пік внутрішньої свободи людини, як свідчення необмежених можливостей митця. Гершвін, який поєднав європейські музичні традиції з афроамериканською джазовою культурою для Анни Середенко видається певним еталоном голлівудської мрії. Стиль витримується не тільки в манері виконавців, а й навіть в одязі. Білий елегантний костюм у Павла Качнова і жагуче-червона, з оголеними плечима вечірня сукня в Анна Середенко. В грі вони демонструють безмежні можливості натхненної імпровізації, досконале знання матеріалу, віртуозне, легке, грайливе музикування. Обидва роялі звучать ніби цілий оркестр, настільки багате забарвлення, ритміка, колоритне переливання звуків. Мелодія підхоплюється то одним, то другим музикантом, наче м’ячик у вправних руках спортсменів, граційно, вишукано. Широко відомі мелодії вібрують відтінками, знайденими виконавцями згідно своєї природи – Качнов – по-хлопчачому задерикувато і хвацько, Середенко – впевнено-кокетливо і з шармом спокусливої леді. Звучання добре знайомого Гершвіна трансформується завдяки особливій творчій індивідуальності виконавців, музика іскриться, наче святкове шампанське, несподіваними зворотами, свіжим емоційним прочитанням, відчуттям радості від того, що ось так легко піддаються твоїм рукам пасажі на чорно-білій палітрі клавіш, що так могутньо і злагоджено лине в небо музика двох роялів, які під вітрилами натхнення мчать до здійснення мрій просторами вічної творчості.

     Концерт “Фантазія для двох” Анни Середенко і Павла Качнова чудово виконав свою місію. Музиканти зуміли переконати слухачів, що не зважаючи на сувору реальність, можна не сприймати світ таким, яким він є, вони запропонували обов’язково знайти в ньому місце для радості, надії, для дива. Піаністи скористалися можливостями чарівної сили мистецтва, щоб своїм баченням музики відобразити внутрішній світ людини, так піднесли її велич, що переконали, все ж таки в ідеалі людина здатна на жертовні вчинки, красива своїми думками, висока духом.

№1(71), 10.01.2009, Українська музична газета


Top! Top!